EDITORIAL | crossbrandgroup

Редакційна інформаційна політика

Шановні пані та панове!

Шановні телеглядачі, радіослухачі та інтернет-користувачі!

Загальні геополітичні чинники

Сьогодні в нашому ефірі вперше виходить телемовна, радіомовна та інтернет-мережева інформаційна програма, створена для висвітлення подій, які відбуваються у царині взаємостосунків та співробітництва країн Балто-Чорноморського та Адріатичного геополітичного регіону. Ми будемо також визначати Балто-Чорноморську частину Центральної та Східної Європи як Понто-Балтійський геополітичний регіон (із південнішою Понтикою та північнішою Балтикою), використовуючи у цьому неологізмі (новоствореному словосполученні, яке ще не увійшло до активного слововжитку) давньогрецьку назву Чорного моря («Понт», зокрема «Понт Евксінський», тобто «Море Гостинне»).

Субрегіон Адріатичного моря (Адріатика) вважається, насамперед через його заселеність слов’янськими етносами, дотичним до Понто-Балтійського регіону.

Ідеї тісного співробітництва країн Балто-Чорноморського та Адріатичного геополітичного регіону та їх об’єднання у певні конфедераційні утворення (у різних складах) беруть свій початок від поглядів маршала Польщі Юзефа Пілсудського (1867-1935 р.р.) та українського геополітика Юрія Липи (1900-1944 р.р.), які були напрацьовані ними у період між Першою до Другою світовими війнами із врахуванням взаємного історико-географічного тяжіння країн цього регіону та політико-безпекового стану Європи тих часів, Центральної та Східної Європи зокрема.

Сьогодні, з урахуванням поточної геополітичної ситуації, загальний масив стосунків та співпраці країн Балто-Чорноморського та Адріатичного геополітичного регіону можна умовно розділити на три наступні напрямки. Так званий Балто-Адріаморський напрямок об’єднує 12 країн: Австрію, Болгарію, Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Румунію, Словаччину, Словенію, Угорщину, Хорватію та Чеську Республіку. Безумовним політичним лідером розвику цього напрямку є Президент Республіки Хорватія пані Колінда Грабар-Кітарович, яка займає 46-ту позицію у рейтингу журналу Форбс за 2016 рік серед світових політичних лідерів жіночої статі. Балто-Чорноморський (або Понто-Балтійський, у нашій термінології) напрямок об’єднує більш ніж 4-ри країни: а саме Білорусь, Литву, Польщу, Україну та сусідні цивілізаційно близькі країни (перш за все Естонію, Латвію, Молдову та, можливо, інші). Президент Республіки Литва пані Даля Грибаускайте номінована журналом Форбс в якості світового політичного лідера серед жінок на 72-му місці у 2016 році, але поки що вона не стала лідером розвитку цього напрямку. Нарешті, так званий прибережний Чорноморський (або Понтійський, у нашій термінології) напрямок об’єднує 7 країн: Україну, Молдову, Румунію, Болгарію, Туреччину та Грузію, можливо Вірменію (назви країн подані за їх географічним розташуванням). Серед цих напрямків, Балто-Чорноморський або Понто-Балтійський напрямок є найбільш функціональним і далекокрокуючим, оскільки об’єднані ним країни мають найбільш задавнену історію спільного існування.

Заплідненість Понто-Балтійського проекту Нобелівською премією

Слід нагадати, що Білорусь, Литва, Польща та Україна, які створюють платформу Понто-Балтійського проекту (чи, точніше, напрямку інтеграції), є правонаступниками (у різних статусах та частинах) таких задавнених державних утворень, якими були Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Велике князівство Русько-Литовське та Річ Посполита.

Таким чином, мова йде про розгортання нового витку інтеграції у спільній цивілізаційній історії Білорусі, Литви, Польщі та України: у філософських термінах, мова йде про розвиток через діалектичне повернення, аксіологізацію (оцінку) та актуалізацію минулого у складі сучасного тощо. Ми будемо розглядати цей процес під новоствореним брендом  утворення «Київської Цивілізаційної Унії» (Kyiv Civilizаtion Unia, © 2016). Унікальною рисою є те, що метою нашого підходу не є кінцеве створення Унії у суто юридичному сенсі (це було б «тріумфом тріумфу»)  важливим є сам процес інтеграції у вказаному напрямку. У такий спосіб ми вже зараз переходимо до поточної співпраці країн регіону, в контексті набутого історичного досвіду, і уникаємо тих глибоких розчарувань, які були зумовлені майже 70-річними безплідними намаганнями утворити будь-яку конфедерацію за проектами Пілсудського, Липи, Гедройца тощо.

Отже, проект створення Київської Цивідізаційної Унії, як сам по собі, так і в якості парадигмального зразка (для наслідування тощо), має усі ознаки геополітичного проекту не регіонального, а світового рівня. Тому планується, що автори та виконавці цього проекту (у форматі: окрема персона плюс провідна організація) будуть номіновані на здобуття Нобелівської премії миру за наступною робочою формулою: «За перебудову глобального світопорядку на засадах цивілізаційного розвитку».

Слід також підкреслити, що проект створення Київської Цивілізаційної Унії не є етично-контраверсійним і, тим більше, конфронтаційним по відношенню до Європейського Союзу, його чинних чи потенційних членів. Цей проект спрямований, особливо після Британського брексіту, на консолідацію ЄС через посилення його внутрішніх та зовнішніх прикордонних (східних) регіонів. Проте, цей проект, є конфронтаційним по відношенню до Російської Федерації, причому ця конфронтаційність зумовлена не якимось суб’єктивнми чинниками, а об’єктивною історичною закономірністю. Сучасна Російська Федерація є імперією агресивного експансійно-анексійного типу, і вона закономірно розпадеться, як розпалися усі попередні імперії: давньокиївська, ординська, царська та радянська.

Редакційна коммемораційна та супутня політика

Під коммеморацією (від англ. commemoration  поминання) розуміють комплес власне поминальних, а також святкувальних та інших заходів, які здійснюються в честь деякої видатної історичної події або видатної історичної особи. Оскільки слово «коммеморація» є дуже довгим, ми утворили з нього більш короткі неологізми, меморат чи меморація, і копірайтизували їх в якості бренду: Мemoratz, © 2016. Під меморацією розуміється деякий комплекс меморіальних заходів, причому, у нашій інтерпретації, цей комплекс заходів завжди спрямований на консиліацію (англ. conciliation  замирення, примирення) колись конфліктуючих сторін.

Зокрема, у багатостолітній історії взаємостосунків Польщі та України існують сотні історичних подій і історичних фігур, причетних до цих подій, які є чи можуть стати предметом взаємних, двосторонніх меморацій. Прикладом є взаємне вшанування пам’яті маршала Польщі Юзефа Пілсудського через принаймні три наступні підстави. Нагадаємо, по-перше, що Польща Пілсудського була єдиною країною, яка визнала новостворену Українську Народну Республіку кінця 20-х років минулого століття. По-друге, Юзеф Пілсудський є одним із фундаторів ідеї співробітництва і колективної безпеки країн Балто-Чорноморського та Адріатичного геополітичного регіону. І, по-третє, Юзеф Пілсудський є фундатором ідеології польського прометеїзму. Як відомо, прометеїзм Пілсудського ліг в основу східної, антиросійської політики Польщі і має своїх палких прихільників в Україні. На жаль, не дивлячись на те, що Юзеф Пілсудський, національний герой Польщі, займає визначне місце і в історії України, жодні меморації в його честь в нашій країні не проводяться, і ця помилка нашої влади має бути виправлена.

Як вже сказано, невід’ємною частиною меморацій, у нашому розумінні, є консиліації (замирення колись конфліктуючих сторін).

Такий підхід є повною протилежністю тому підходу, який практикується у Російській Федерації. Наприклад, для усього цивілізованого світу 8 травня кожного року, починаючи з 1945 року, є днем пам’яті численних жертв у Другій світовій війні та примирення. Напроти, днем пізніше Росія помпезно святкує день перемоги Радянського Союзу у війні, ним і розв’язаній.

Однією із форм історичної консиліації, у нашій інтерпретації, є історичне забуття (англ. oblivion, рос. забвение), історичне незгадування (non-mention) або історична еуамнезія. Звичайна амнезія (грец. втрата «мнезису»  пам’яті) є патологічною втратою фізіологічної пам’яті, тоді як історична амнезія є патологічною втратою, провалом історичної пам’яті (історичним безпам’ятством). Напроти, історична еуамнезія (приставка «еu»  «добрий» з грец.) є свідомим рішенням однієї, двох чи кількох колись конфліктуючих сторін щодо незгадування у поточному дискурсі непривабливих фактів із їх спільної історії. Незгадування відрізняється від замовчування  параліпсису (наприклад, Росія замовчує своє ординське походження з усіма негативними конотаціями щодо цього визначення).

У відповідності до праць Алейди Ассман, відомої німецької культурологині, застосовані нами підходи повністю співпадають з трендами, які визначають сучасний розвиток європейської меморіальної культури. При цьому нововведені терміни меморації, консиліації та еуамнезії є перефразуваннями тих термінів, які застосовує Алейда Ассман, і зроблено це з метою можливого перетворення нових термінів на впізнавальні міжнародні бренди.

Для демонстрації прикладу застосування нами консиліаційного підходу нагадаємо, що у 2016 році Сейм Польщі визнав 11 липня днем геноциду польського народу з боку українських націоналістів у Волинській трагедії 1943 року. Історична правда полягає у тому, що усі минулі ворожнечі між поляками та українцями, у тому числі і під час Волинських подій, мали двосторонній характер («oko za oko, wet za wet»). Тому ми не вважаємо, що Верховна Рада України має прийняти «симетричну» постанову щодо визнання геноциду українського народу з боку Армії Крайовой, Кресової самооборони та інших військових загонів. Дії Сейму Польщі можна пояснити впливом на депутатів типових для Польщі почуття віктимності та звички екстерналізації власної провини (за Алейдою Ассман), що, таким чином, свідчить про низьку меморіальну культуру депутатів.

Нами копірайтизуються наступні бренди:

Юрченко Микола, власник авторських прав